Ніч для жінок

Як актори «Воскресіння» вчилися танцювати. Голяка...

Що зробити безробітним металургам-невдахам невизначеного віку і непевної зовнішності, яких не поважає ніхто, навіть їхні дружини та діти, щоб змінити своє життя на краще?
Звісно, почати танцювати стриптиз! Переконатися у правильності цього вибору зможе кожен глядач прем’єри вистави Львівського духовного театру “Воскресіння” «Ніч для жінок (Інтегральний стриптиз)”. П’єса Ентоні МакКартена, Симона Сінклера та Жака Коллара стала хітом не лише на театральних сценах Європи та Росії, а й, перевтілившись на кіносценарій, у 1997 році отримала “Оскара” як “Найкращий іноземний фільм”.
«Ніч для жінок», яку на львівській сцені поставив режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Ярослав Федоришин, видалася різноплановою і актуальною. Часом була мов контрастний душ – з різким переходом від холодної вульгарності до душевного тепла, майже постійно кумедною та максимально безпосередньою, іноді поверхневою, та все ж пронизаною глибокими ідеями, які проглядали крізь тіло вистави, як м’язи крізь шкіру професійного стриптизера.
Будні шістьох друзів, колишніх металургів, не відрізняються нічим. Безрезультатні пошуки роботи, знайти яку вже ніхто і не сподівається, перечитування оголошень у газетах, зокрема і в “Високому Замку”, пиво в борг, бійки, розмови ні про що та діагноз, який висить над ними як дамоклів меч: “Нема грошей, нема баб, нема роботи…”.
Навколо них – сміттєвий бак, у якому час від часу зникають то герої, то їхні речі, та безліч коробок з-під пляшок, які трансформуються у стільці, столи, сцену, а у доповненні з відрами і тазиками – у салон краси.

Але випадково прочитане оголошення: “Чоловічий стриптиз. Вхід – 200 доларів”, – змінило життя героїв. Думка про можливість заробити 200 “баксів” за “вертіння задницею перед бабами на сцені” перестала здаватися чоловікам такою вже й безглуздою. І тут починається найцікавіше: моральна дилема, як продатися за гроші і зайнятися цією “порнографією” (так назвав цю затію син одного з героїв), переплітається із суто технічним аспектом – як чоловікам, у яких далеко не аполлонівська фігура, стати професійними стриптизерами? Вони експериментують і приміряють на себе образи ковбоя-басиста, римського імператора, іспанської дівиці чи східної танцівниці… Звертаються по допомогу до колишньої танцівниці Гленди, майже зважуються одягнути плавки із секс-шопу, тренуються в надії накачати свої ніжки-сірники чи зменшити об’єм талії… Такі смішні потуги викликають якщо не регіт, то усмішку від вуха до вуха. Зрештою, для героїв вистави справа не у стриптизі і не в бажанні завоювати жіночу увагу, а в тому, щоб реалізуватися, відчути себе чоловіками, здатними на дії, заробіток грошей, відсутність яких призвела до того, що їх кидають дружини, а діти відмовляються спілкуватися…
Вистава, як, зрештою, й історія, завершується стильним і естетичним стриптизом від “Металобойз”, як назвали себе колишні металурги – Веслі (Володимир Чухонкін), Кевін (Володимир Геляс), Баррі (Тарас Бричко), Грег (Володимир Губанів), Грехем (Петро Микитюк), Норман (Андрій Душний). Це був доволі нестандартний стриптиз – хлопці у костюмах шахтарів із шлангами пожежників ефектно демонстрували свій образ. З кожною каскою, курткою, шлейкою комбінезона новоявлені стриптизери завойовували серця не лише жіночої, а й чоловічої аудиторії…
Оксана ЗЬОБРО Високий Замок 18.03.2009

Ярослав Федоришин (режисер): Вульгарні тексти не несуть нічого в собі хорошого. В нас сьогоднішня молодь розмовляє жахливою мовою. Коли чуєш – особливо від дівчат – то в мене волосся встає дибки. Тут такою мовою в принципі була написана п’єса. Саме стриптизом герої п’єси вирішують заробити легких грошенят. Тож для акторів постановка стала цілком новим досвідом, до якого було непросто звикнути.