В. Борхерт
П’єса, яку не поставить жоден театр і не захоче дивитися жоден глядач
Режисер-постановник –Заслужений діяч мистецтв України Ярослав Федоришин ●Художнє оформлення такостюми – Заслужена актриса України Алла Федоришина
Бекманн – Володимир Губанов (Засл. артист України) ● Його дружина – Наталія Лукашонок /Галина Стричак ● Одноногий – Тарас Юричко / Юрій Пилипчук ● Полковник – Володимир Чухонкін ● Його дружина – Наталія Марчак ● Дочка – Марія Ковалик ● Зять –Олександр Чекмарьов ● Директор кабаре, Старий – Петро Микитюк (Засл. артист України) ● Фрау Хламер Тетяна Ткаченко ● Похоронних Справ Майстер, Двірник – Тарас Кицинюк / Галина Стричак ● Інший – Тарас Юричко / Юрій Пилипчук ● Ельба – Тетяна Ткаченко ● Бог – Петро Микитюк (Засл. артист України).
Людина повернулася з війни і опинилася за дверима… «Сьогодні задверима. Завжди за дверима. І двері зачинені…» (слова Бекмана). Але кохання –це та сила, яка здатна зламати будь-які двері і зробити людину щасливою. Цікаві нестандартні рішення режисера, зворушлива історія випробуваннявіри людини, яка повернулася з війни тарозчарувалася у світі, а також тема кохання – як порятунку людини у нашомусвіті – все це не дасть Вам ні на хвилину відірвати погляд від сцени.
Під такимгаслом у Херсоні відбувся XVII міжнародний театральний фестиваль «МельпоменаТаврії»
Про вартістьлюдського життя нагадує й зовсім нова вистава Львівського академічного театру«Воскресіння» – філософська драма «За дверима» В.Борхерта у постановці ЯрославаФедоришина. «П’єса, яку не поставить жоден театр і не захоче дивитисяжоден глядач» – так було написано в анотації до цієї постановки. Та глядачіфестивалю не просто дивилися, а з особливим співпереживанням занурювалися ватмосферу і зміст вистави
(вона стала переможницею у номінації «Кращеобразно-пластичне рішення вистави»). Адже надто вражаючі аналогії ізсьогоденням. Людина повернулася з війни і опинилася за дверима життя…Сутністьвистави в тому, що ми розучилися чути Бога і співчувати одне одному. Сценічнийпростір, нагадуючи циркову арену, власне, констатує – політика і наше життясхожі на цирковий спектакль. Та театр усе ж дає оптимістичний вихід – воякБекманн знаходить порятунок…у любові. Галина ЦИМБАЛ, Київ – Херсон – Київ.
У театрі “Воскресіння” поставили п’єсу- антивоєннийманіфест “Боже,хто ж називає тебе милосердним? Чи був ти милосердним, коли мого сина розірвалабомба, або коли розстріляли 11 людей з моєї розвідгрупи? Ми шукали тебе вкожній воронці, кричали, молили…”, — такі слова лунають на при кінці виставитеатру “Воскресіння” “За дверима”. Одноногий солдат розмовляє на вулиці з Богом-сивобородимприбиральником. П’єса німецького письменника “епохи руїн” Вольфганга Борхерта утеперішніх українських реаліях звучить особливо гостро. Неперевершено втіленана львівській сцені режисером Ярославом Федоришином постановка розкриває долюлюдей викинутих на маргінес жахіттям війни 25-річний Бекманн повертається звійни калікою, він поспішає до дружини, але застає її з коханцем. У розпачісолдат намагається утопитися, але холодні води Ельби не приймають його.Несподівано — світло в кінці тунелю, Бекманн знаходить кохання… Проте не можебути з жінкою, чоловік якої зник на фронті, бо проектує на нові стосунки власнусімейну травму. Щоночі каліці сняться криваві кошмари, як одне за однимвмирають 11 солдатів з його розвідгрупи. Бекманн іде в будинок генерала, який“поклав на нього відповідальність за 11 душ, але так і не забрав її”.
“Мироками воювали, поки наш вождь жер ікру ложками”, — лютує солдат в будинкугенарала. “Ти один із тих, кому війна покрутила мізки! — кричить генеральськадружина. — Чому ж ти не став офіцером?”. І Бекманн відповідає: “Тому, що у мененадто тихий голос”. Ця фразанеодноразово зринає під час п’єси. Після тисячі проклять Господу Бекманнрозуміє, що під час війни у Бога також “тихий голос”. Не вміли голоснорозмовляти і його старі батьки, тому їх виселили з власного будинку і вонипомерли у злиднях. Ніхто не почув голосу однорічного сина, якого розірвалабомба. Усі вони опинились “за дверима” життя, соціуму, реалій… Попри усістраждання, Бекманн не зневірюється в людстві: “люди добрі, але не відають, щотворять”. Солдат знаходить у своєму серці місце для віри, милосердя і любові. Образи,побачені на сцені, “не відпускають” довго після завершення вистави. Бездоганнагра Бекманна-Володимира Губанова, неймовірно ємне художнє оформлення,оригінальні костюми… Якби Борхерт, якому доля відміряла 26 років життя,побачив свій “маніфести проти війни” у виконанні акторів театру “Воскресіння” —аплодував би стоячи. https://wz.lviv.ua/photo/1521-u-teatri-voskresinnia-postavyly-p-iesu-antyvoiennyi-manifest
