Олександр Вампілов – Провінційні анекдоти ((комедія)
Режисура: Заслужений діяч мистецтв України Ярослав Федоришин, cценографія та костюми Заслужена артистка України Алла Федоришина.
Ролі та виконавці:
ІСТОРІЯ ЗМЕТРАНПАЖЕМ: Калошин,адміністратор готелю «Тайга» – ПетроМикитюк (Засл. артист України) ● Потапов, у відрядженні, по професії метранпаж – Назар Лис /Олександр Чекмарьов, Рукосуєв,лікар, приятель Калошина – Володимир Чухонкін ● Камаєв, молодий чоловік, вчитель фізкультури – Володимир Губанов (Засл. артист України) ● Марина,дружина Калошина, офіціантка ресторану «Тайга» – Наталя Марчак/Тетяна Ткаченко ● Вікторія, дівчина, якавлаштовується на роботу – Наталя Лукашонок
ДВАДЦЯТЬХВИЛИН З АНГЕЛОМ : Хомутов,агроном – В Юрій Пилипчук ● Анчугін, шофер, у від-рядженні з міста Лопацка– Петро Микитюк ● Угаров, експедитор,у відрядженні з міста Лопацка – ВолодимирГубанов ● Базільський, скрипаль,який прибув на гастролі – Василь Булат● Ступак, інженер – Тарас Юричко ,Фаіна, студентка – Марія Ковалик / Наталія Терлецька ● Васюта, покоївка готелю«Тайга» –Людмила Петруленкова
Складна жанрова природа одноактних п’єс Олександра Вампілова, містить у собі трагічне, комічне, філософське і притчове начало. Герої – типові обивателі – і смішні, і беззахисні, і зворушливі, і часто агресивні у своєму неуцтві й брутальності. Просто звичайні люди. “Історія з метранпажем” – анекдоти-чний випадок з адміністратором, який ледве не помер від неймовірного жаху перед нікому незрозумілим словом «метранпаж».У притчі «Двадцять хвилин з ангелом» автор зіштовхує цинізм і бездушшя повсякденного миру, де все продається й усе купується, з дійсною безкорисливістю, на яку персонажі п’єси реагують по-різному: шофер Анчугін і експедитор Угаров,”добувають унітази для рідного міста”, пропонують просто надавати новоявленому “ангелові” по шиї, а скрипаль Базильский і інженер Ступак витончено знущаються з добрих помислів Хомутова, хизуючись власною ерудицією: «Хто ви такий, щоб розкидатися сотнями? Толстой, а може Жан-Поль Сартр?» Однак, коли земна природа ангела Хомутова стає очевидною й ситуація прояснюється, усі персонажі виявляються здатними йому по-людськи поспівчувати. Адже насправді це не небожитель -, а простий смертний, ще один вампіловський “блудний син”.
«Провінційні анекдоти»: страх і трепет маленької радянської людини
Соціальне, як воно впливає на особисте і особисте крізь призму взаємодії з соціумом — взаємозв’язок цих важливих у житті людини категорій вигранює комедія «Провінційні анекдоти» за п’єсою Олександра Вампілова, прем’єра якої 14 грудня відбулася у Львівському духовному театрі «Воскресіння». Автор — російський письменник, який творив у радянські часи, але тодішній режим його не толерував. Постановка (режисер — Ярослав Федоришин) інсценізує дві автономні сюжетно ситуації — «Історія з метранпажем» і «Двадцять хвилин з ангелом», які автор об’єднав в одну п’єсу. У виставі ці історії в одне дійство сполучають атрибути радянської епохи (бюсти Леніна, червоні прапори, транспаранти) й насамперед атмосфера тотального страху й пригніченості.Місце дії — готель із промовистою і символічною назвою «Тайга», його «умеблювання» нагадує в’язничне (в другому акті з’являється навіть клітка). Комедійно-смішна й водночас жорстка історія про адміністратора готелю, який мусить виконувати роль «цензора моралі». Йому, маленькому радянському службовцеві, продовжувачу традицій маленької людини, образ якої майстерно описано в російській літературі, фактично «заборонено» (самоцензурою зокрема) вірити, що молодий поселенець готелю може завітати ввечері до своєї сусідки тільки тому, що в неї працює радіо, а він хоче послухати трансляцію футбольного матчу. А коли адміністратор дізнається, що вигнав із номера людину, яка працює метранпажем (хто це такий — ніхто не знає!), відчув невимовний страх, який спонукав його до просто еквілібристичних дій задля порятунку себе від уявної загрози.
«Двадцять хвилин з ангелом» —історія радше сумна, ніж комедійна. Двоє радянських «неофісних» працівників у відрядженні. Поселилися в готелі «Тайга». Погуляли, як і «належить» у таких ситуаціях, і от зранку шукають, де взяти три рублі. Просять у сусідів — музиканта, молодят, у прибиральниці (кожен мотивує відмову по-різному, але відмова як така нікого, зрештою, не дивує). І от на риторичне запитання-вигук із вікна готелю: «Люди, дайте хтось сто рублів!» з’являється невідомий чоловік, але пропонує сотню, і каже, що навіть віддавати не обов’язково. Такий його жест зумовлює розмаїття версій-припущень: це перевірка «згори», спроба завербувати, дати хабар, підступ, що це психічно хвора людина (бо хіба можна зі здоровим глуздом просто так віддати сто рублів, адже «просто так нічого не буває — ні доброта, ні кохання, ні допомога»), ну або принаймні заробляє моральний авторитет (це ще бодай можна зрозуміти, каже один із персонажів). Одна з героїнь вірить у безкорисливі наміри чоловіка, але решта таки садять його в клітку як особливо небезпечну людину, зі словами «Він нам у душу наплював!». І тільки його зворушливо-трагічна особиста історія відкриває героям істину про них і про світ безкорисливості. Театр «Воскресіння» пропонує постановку у традиційно для цього театру стильному і цілісному сценічно-візуальному оформленні (автор сценографії та костюмів — Алла Федоришина). А дійство, що розгортається на цьому тлі, органічно поєднує трагічне й комічне, як, зрештою, буває і в житті. Відчуття і страхи маленької радянської людини нікуди не зникли з нашого суспільства, хіба що трохи трансформувалися й постали в інших декораціях: одні бюсти змінили на інші, перейменували готелі, а їхні постояльці й нині могли б відчути себе героями п’єс Олександра Вампілова. Наталя ДУДКО , www.ratusha.lviv.ua
